Ісландія. Ніч яка сонячна, Господи, ясная

Нужно, войти или зарегистрироваться для просмотра скрытого текста.

Щоденник “капітана” команди, яка у червні об’їхала навколо острова за 12 днів

Леся Москаленко

Нічному сонцю Ісландії та компанії друзів і родичів, які розділили зі мною цю мандрівку, присвячується


Класична панорама Ісландії, вулканічні поля і гори. І на тлі їх – дрібна фігурка учасниці нашої експедції. Їхати сюди можна на повноприводній автівці, інакше ризикуєте загрузнути

Який найкращий час для мандрівки Ісладнією? Я за червень, ну і ще липень.

Ми поїхали у червні, сподіваючись, що погода не підведе. І вона не підвела. Ми купалися ледь не щодня у різних термальних джерелах а вночі насолоджувалися неймовірними барвами, які дарувало острову Опівнічне Сонце. Англійською воно зветься Midnight Sun – явище, заради якого шукачі пригод їдуть на Північ. Це схоже на схід і захід сонця одночасно, коли сонце замість сідати на ніч, стоїть над обрієм свіже і яскраве. Небо стає персиково-червонястим, увесь світ забарвлюється у медові кольори і починає виглядати та відчуватися, як сон. І ви пливете у цьому сні і хочете, щоб це ніколи не закінчувалося. В червні в Ісландії Midnight Sun триває з вечора до третьої години ночі, потім кольори зникають. Зірок у червні в Ісландії ви не побачите.

Опівнічне сонце можна спостерігати з травня по липень, а потім воно потроху іде на спад. Причому, чим північніше, тим Midnight Sun (як і Полярне Сяйво, до речі) дивовижніше і яскравіше. За Полярним колом з травня по липень воно світить цілодобово. Місцеві кажуть, що сонце, яке опівночі змінює світ до невпізнаваності, має магічний вплив на людей. Воно надихає, прогяняє сон. Купа північних митців – художників, музикантів, письменників надихалися нічним сонцем, оспівували його. Найбільше ми наблизилися до Полярного кола в Акурейрі і його околицях. Там, до речі, було найтепліше (22-25 тепла), жодної хмаринки і ми засмагали.

Панорама з ліфчиками, залишеними туристами з різних країн

Як обрати формат подорожі

В Ісландії, живучи в околицях Рейк’явіка, далеко не заїдеш. Якщо це вікенд, тоді оселяйтеся у місті і робіть вилазки. Ми ж збиралися проїхати навколо усього острова.

Дорога вузька, як правило, всі туристичні атракції і визначні місця в радіусі 50-70 кілометрів навколо Рейк’явіка забиті туристами, а дороги – автівками. Та варто вирватися за межі цього кола і починається справжня Ісландія. Машини є але їх значно менше, а у віддалених районах ви досягнете справжнього дзену, годинами на дорозі нікого не зустрінете.

Тут мандрують автівками, автобусами, мотоциклами, велосипедами, пішки. Як правило, мандрівники зупиняються в готелі-апартаменті-котеджі-кемпінгу на одну ніч, лише переночувати. А зранку – рух продовжується. Автобусами возять туристів, які приїхали з турфірмами у групові тури, а ще тих, котрі купили одноденні чи кількаденні екскурсії з Рейк’явіка. Чим самостійніша ваша поджорож – тим тіснішим буде контакт з людьми і країною, тим більше відкриттів ви зробите.


Заповнений водою Керід – кратер вулкана, із маршруту “Золоте кільце Ісландії”.

Тому наша мандрівка після прильоту до Ісландії почалася так: ми зразу орендували машину на п’ять осіб (ця процедура в Ісландії надзвичайно проста і швидка), переночували першу ніч у центрі Рейк’віка у пречудовому будинку з трьома спальнями і “повним фаршем” а вранці вирушили в нашу подорож навколо острова. Дорогою ми заїхали на водоспад Гюдльфосс, наповнений водою кратер вулкана Керід та Долину Гейзерів. Це так зване “Золоте кільце Ісландії”. Ці місцини дуже вже туристичні, тож ми там надовго не затримувалися, а швидше рушили далі – до пригод і незвіданого.


Водоспад Гюдльфосс, який ми відвідали у перші дні своєї мандрівки, бо він знаходиться неподалік від Рейкьявіка

Дім з веселками

На ніч ми зупинилися серед поля, де не було нічого, окрім маленької ферми, нашого будинка і моря трави. З одного боку від нашого будинку був океан, з іншого – знаменитий вулкан Еяфьятляльокутль, виверження якого зупинило у 2010 році авіацію над Європою, через шлейф вулканічного попелу. Вулкан наробив тоді шухеру, ісландці навіть побоювалися, що буде туристичний спад а вийшло навпаки, щойно попіл розвіявся, натовпи туристів поперли на острів! Десь далі за Еяфьятляльокутлем ховається чорна і грізна Гекла.


Виверження вулкана Еяфьятляльокутль у 2010 році

Всі 12 днів нашої мандрівки світило сонечко, кілька разів бризнув дощик і знову вийшло сонце. Господарів помешкань які ми орендували ми ніколи не бачили, ключі нам залишали у спеціальних скриньках а код надсилали в повідомленнях. Нерідко хати просто стояли відкритими.

Але саме господар ферми і хати в полі приїхав на тракторі, щоб з нами познайомитися. Милий засмаглий вікінг у задрипаних багном гумових чоботях. Запитав, чи нам всього вистачає і поїхав собі. Саме цього вечора був невеличкий дощик і одночасно – сонце. І над нашим домом майже всю ніч стояли веселки – зразу кілька. Ми готували вечерю і потім довго сиділи за столом, пили щось, а в одному вікні у нас був вулкан, в іншому – океан, у третьому колихалося море трави, у якому, як білі кораблики плавали вівці. І зразу дві веселки у помаранчевому світлі опівнічного сонця. Вівці бекали і стрибали навколо хати всю ніч. Худоба радіє теплу і сонцю, як і люди на острові.

Відчуття щастя почало заповнювати нас саме у цьому самотньому будиночку посеред полів.


Наша команда дорогою до Льодової Лагуни. Поле з квітучими люпинами а за нами – водоспад Скогафос

Пісок і лід


Водоспад Скогафос зблизька

Це був, напевне, найбільший переїзд за всю нашу мандрівку – близько 600 кілометрів. Він вийшов таким довгим через те, що житло в Ісландії космічно дороге і підходящий по параметрах і ціні будинок знайти було непросто.

Узагалі мандрівники в ісландії ночують в будинках, кемпінгах, готелях, кемперах, наметах, колишніх корівниках, маяках, вагончиках в полі, шатрах і навіть в діжках, як ДіогениJ. Все це – туристичні об’єкти. Діжки в полі і шатра без душа і туалету це романтика, але коштує вона як номер в готелі, тому ми зупинялися в апартаментах або будинках з кількома спальнями, санвузлами, вітальнями, кухнями, терасами, іноді в них були сауни, хотпоти з термальною водою, тераси в видом на океан та фіорди. На пошук цих унікальних помешкань пішло півтора місяці перед поїздкою. І кожен будинок залишився в пам’яті…


Чорний вулканічний пляж Рейнісфьяра

Отже, наша дорога пролягала через вкриті квітучими фіолетовими і іноді жовтими люпинами поля, аж до бухти Вік та чорного вулканічного пляжу Рейнісфьяра. Люпин – дуже поширена на острові рослина. Це родич відомої нам солодки. Саме з соку цих рослин роблять лакрицю, а в Ісландії для любителів лакриці є пожива – лакричні цукерки, льодяники, жуйки, морозиво. До речі, лакриця корисна для здоров’я, вона помічна від кашлю, першіння та болю в горлі! Тож ці всі термоядерні солоно-солодкі ласощі можна і додому в якості сувенірів накупити!

На пляжі Рейнісфьяра багато машин, туристів, є ресторан. Море якраз відступило, шторму не було і ми добряче погуляли чорними пісками. Коли штормить, далеко ви тут не зайдете. Унаслідок природніх процесів в скелях на пляжі утворилися дивовижні виступи і великі печери із кристалічними стінами. З води стримлять чорні понурі скелі.

Їх називають Пальцям Троля. Троль, за легендою, хотів схопити корабель, який пропливав повз, та потрапив під промені сонця і закам’янів. Узагалі тролі тут всюди – їхні голови, пальці, сліди. А одного разу, двоє із п’яти учасників нашої експедиції побачили справжнього троля, що стояв край дороги і його сплутане зеленкувате волосся роздувалося на вітрі. Коли наша автівка наблизилася, він розтанув у повітрі, лишилися тільки коричневі скелі, вкриті мохом. На кожній високій скелі, за яку чіпляються хмари, можна розгледіти одиноку темну постать. Оце, мабуть, вони і є – тролі та ельфи, охоронці цієї казкової землі.

З чорного пляжу ми рушили до Льодової Лагуни. Під час усієї нашої мандрівки ми побачили з півтора десятки водоспадів. Зупинялися на найбільших і найкрасивіших.

Про деякі з них буду згадувати. Отож, після того, як вітер на чорному пляжі ледь не повідривав нам двері в автівці, ми вирушили до льодовиків.


Льодовик, що суне з гір і айсберги в лагуні Фйялсалрон

Окремо про вітер Ісландії. З ним жартувати не варто. Коли будете орендувати авто, вас запитають, чи хочете купити ще додаткову страховку на випадок витребеньок природи.

Ну, наприклад, двері відірвуться на вітрі, чи машина впаде у розщелину на вулканічних полях, або ж потрапить у гейзер. Страхувати ці випадки не варто, вони – рідкість, особливо якщо будете уважними і не ігноруватимете написи на табличках чи придорожніх знаках. А ось щодо вітру, то перш ніж відкрити двері машини, висуньте руку у вікно і перевірте, звідки дме. Ставайте носом до вітру, бо двері справді можуть відірватися.

Подбайте не лише про орендовану автівку, а і про себе! Непромокальні і непродувальні трекінгові штани, куртка, взуття – ваш мінімальний джентельменський набір в Ісландії! А ще – тонка щільна шапка (типу лижної), термобілизна та фліска. Те, що легке, тепле і швидко сохне.

У нас все це було, але ми одягли куртки лише кілька разів, шапки – теж. Пощастило з погодою. Причому, чим ближче на Північ острова, тим погода ставала кращою.

А ось Рейнісфьяра – найвологіше місце на острові, і дуже вітряне. Тут туман і дощ, навіть коли всюди на острові сонце.

Отже, ми їдемо до Льодової Лагуни, зветься вона Йокульсарлон – водойма, в якій плавають велетенські шматки віковічного льоду з льодовика, що повзе з гір. Раніше льодовик доходив аж до моря, і ці прісноводні айсберги плавали у морі. Зараз утворилася чимала водойма, в якій вони і плавають. Дорога тут дуже мальовнича, з одного боку – море, з іншого – зелені гори з яких б’ють джерела і водоспади, а за ними – гряда понурих чорних скель, вкритих льодовиками.


Гриземо айсберги

Дорогою до лагуни Йокульсарлон ми побачили ще одну водойму з великими айсбергами. Це лагуна Фйялсалрон. Вона також утворилася в улоговині, в яку сповзає льодовик. Ми вирішили, що заїдемо і сюди. І правильно зробили! Краєвид неймовірний, свіжість від льодовика, айсберги темно-синього та яскраво-блакитного кольорів. Сніг, спресований за сотні а то і тисячі років так ущільнюється, що стає синім.


Чекаємо, доки підпливе айсберг

Людей на цій водоймі було зовсім мало і ми довго сиділи і медитували на березі, потім навіть погризли синього айсберга, який необачно підплив до нас. Айсберг подрейфував собі далі, а ми тепер ми можемо похвалитися, що спробували на смак тисячолітній лід.

Можна було поплавати на надувних човнах між айсбергами, але ми не мали часу і поїхали далі. Льодовикова лагуна Йокульсарлон після цієї меншої нас не вразила. Може, через велику кількість машин і людей.

При кожній кардинальній зміні природних зон і ландшафтів ми зупинялися, виходили в поля, на узбережжя чи до підніжжя гір, щоб насолодитися цією зміною.

В Ісландії, як у Алісиній країні див з десяток чудесних перетворень може статися ще до обіду. Ніде ви не побачите такої зміни ландшафтів настільки швидко. Ось ви їдете поміж чорних скель, навколо – вулканічний попіл і пісок. За годину – вже зелені, як на планеті Пандорі гори, з них тече вода, внизу – поля з квітами. А ще за годину – біле царство льодовиків і температура на 5 градусів нижча. А наприкінці гірський перевал, якісь неймовірні серпантини – і край світу.

Такими дорогами ми їздили не раз і не два під час подорожі Ісландією.

Сьогодні ночуємо у селищі Брейдальсвік, кольоровий затишний готель стоїть просто біля моря. Така тиша і ніде нікого! Невже в цьому готелі є люди?.. Є! Біля каміну у вітальні, вони чаюють, грають в карти, гомонять. А то нам вже здалося, що це якась просторова діра, де нікого крім нас немає.

Тупик і тупики

Ми виселяємося із нашого затишного готельчика і їдемо знову на трасу. Але ненадовго. Кілька годин і ми звертаємо із центральної магістралі.

Хочу відкрити секрет – у таке місце, куди ми їдемо зараз, туди, де дорога закінчується тупиком (а взимку узагалі закрита), де немає особливих атракцій, можна добратися лише самостійно. Сюди вас точно не привезе туристичний автобус. Сюди доїздять лише ті, кому не шкода бензину на сто зайвих кілометрів дороги, аби заночувати у дивному і дикому місці і завтра знову тим же шляхом вибиратися на трасу, щоб їхати далі.


Кілька разів ми навіть одягали шапки. Але лише кілька

Це Північно-Східні фіорди. Тут сувора природа, тут вже можна зустріти китів, касаток і птахтів-тупиків. Тупики живуть на Півночі, цей дивовижний птах, схожий на яскравого літаючого пінгвіна – символ Ісландії. А ще – тут живуть північні олені. І ми їх бачили, ціле стадо із динитчатами на схилі гори.


Тупики виглядають, як кольорові літаючі пінгвіни

Птахів тупиків Їдучи фірдами, ми і не сподівалися зустріти хоча про те, що вони мешкають на цьому узбережжі, було написано на сайті нашого сьогоднішнього апарт-готелю.

Ми без особливих пригод дісталися до готелю в рибальському селищі Боргафьордур Ейстрі. Апартаменти у нас були колосальні, двоповерхові, нові, з дерев’яною терасою, яка виходила просто на фіорд. Нам видали халати, тапки, рушники, і ми пішли до SPA. Після саун ми сиділи на березі фіорда у дерев’яних діжках з термальною водою і обговорювали морську фауну.

Після вечері і келишка міцного напою ми пішли прогулятися. На рецепції познайомилися з поляками. В Ісландії, здається, всі офіціанти і прибиральники – поляки. Молода привітна полячка на рецепції сказала, що вона працює лише кілька місяців, з острахом чекає полярної зими і дуже задоволена зарплатнею – близько трьох тисяч євро за місяць. “Ви вже їздили до тупиків?, – поцікавилася вона. Це ж он, за тією скелею!”. І ми поїхали. Була ніч, світило сонце. Попереду з’явився зелений острів недалеко від берега. На ньому метушилися сотні тупиків.


Тупик живе в норах, літає понад водою, ловить рибу, пірнає у воду на 60 метрів. Людей не боїться. Знаходиться під охороною. Там же на острові, вкритому тупиковими норами, знаходиться наукова станція, науковці вивчають птахів. Тупики гордо сиділи біля своїх нір, тримаючи у дзьобах по цілому десятку невеличких рибок, тому були схожі на дядьків з вусами. Рибу вони пакують в нори, тому запах на острові дуже рибний.
Дорога до цього готелю з тупиковим островом була непростою, довелося з’їхати з траси і подолати чималенький перевал. Спочатку ми їхали квітучими полями понад морем, потім дорога перетворилася на крутий серпантин і полізла вгору. Двадцять хвилин повільного руху і ми на перевалі. Вітер зриває шапки, панорама на поля квітів і море неймовірна. А ми стоїмо на снігу. “Агов, – кричить хтось з наших, – Тут є туалет з діркою до центру землі!”. На перевалі – інформаційна дошка, закритий павільйон із скляними стінами, щоб без вітру милуватися пейзажами. Поруч – чистий туалет, з милом, паперовими рушничками, унітазом. А дірка в унітазі справді до центру землі, бездонна.


Перевал, сніг і океан

Хусавік і кити

Наступна точка на мапі нашої подорожі – Хусавік. Місто, що входить в топ-місць земної кулі, де гарантовано можна побачити китів.


У Хусавіку вам майже на 100% гарантують побачення з горбатими китами
Завтра у нас буде тригодинна морська прогулянка до китів, а сьогодні ми їдемо красивими місцинами і у нас дві зупинки – одна на місцевій “ніагарі” потужному і величному водоспаді Деттіфосс, інша – біля озера Міватн.


Біля озера Міватн

Озеро красиве, в оточенні зелених полів, гейзерів. На озері облаштовано досить великий термальний комплекс. Про терми я розповім окремо, воно того варте.


Хусавік, вид з корабля, яким ми пливемо до китів

Водоспад Деттіфосс однозначно заслуговує на увагу. Він дуже великий, найпотужніший в Європі, має багато порогів, над ним в сонячну погоду стоять веселки, а гуркіт від падіння води і водяний пил розносяться на кілометри навколо. Залежно від опадів та пори року, за секунду у водоспаді Деттіфосс падає від 200 до 600 кубічних метрів води!

Це дуже багато!


Водоспад Деттіфосс

Тут же, на території національного природного парку Йокюльсаурглювюр є ще два водоспади. Один з них – Сельфосс, ми також побачили. До останнього – Хафрагілсфосса вже не пішли. У цьому національному парку можна провести і півдня і цілий день. Ми нікуди не поспішали, тому три години милувалися водоспадами, ходили пішохідними маршрутами, сиділи на скелях, дивилися, як внизу проноситься колосальна маса води.

Скульптура в Хусавіку. В місті також є музей китів. Фото Олени Бондаренко
Ніяких особливих захисних парканів ніде, окрім оглядових майданчиків, немає. Не хочеш впасти у водоспад – не підходь. Ісландці узагалі цим не заморочуються. Біля гарячих гейзерів, скель, водоспадів, калюж із соляною кислотою, зибучих пісків – мотузочка і табличка. Читай і дбай про себе сам. Якщо написано, що ось по цій конкретній дорозі їхати можна лише автівками з повним приводом, то це так і є. А якщо написано, що ніякими не варто, то перевіряти не раджу. Застрягнете в зибучих пісках, то ніхто по вас не приїде – ані поліція, ані якась служба. Єдиний вихід – іти шукати найближчу ферму і фермера з трактором, який приїде і вас витягне. І на завершення теми про водоспади, тут, недалеко від Міватна дорогою до міста Акурейрі є ще один дуже красивий водоспад – Годаффосс!


Авторка статті на тлі водоспаду Годаффосс. На фото, до речі – ніч

І нарешті – кити біля Хусавіка. Екскурсії продаються двох видів – на більших корабликах ( 15-40 осіб) і на менших – 15-20 осіб. Останні позиціонуються, як маневрені і швидкі, мовляв, на таких легше наблизитися до кита. Вони уполовині дорожчі – 130-150 євро з особи. Але я раджу більші і дешевші кораблики – по 60-70 євро з особи за тригодинну прогулянку з китами. По перше, вони комфортніші, їх не так кидає на хвилях. По друге, там більше місця, ви можете ходити, стояти чи навіть піднятися до капітана на місток. Ці кораблики теж швидкі, маневрені і мають ехалоти, щоб бачити, де саме плавають велетенські морські створіння. Ще один плюс цього варіанту – ви не змерзнете. Для таких екскурсій усім видають комбінезони, які потрібно одягнути поверх свого одягу. Але у малому кораблику під вами зразу вода і промерзнути можна навіть у комбінезоні. А ще на більших корабликах дають какао і місцеві пундики. Будете в комбінезоні сидіти з комфортом на палубі, попивати какао і видивлятися китів.


До зустрічі з китами готові!

Кити, яких ми бачили – це горбаті кити, завдовжки 20 метрів. Вони виникали просто у нас перед носом, лягали на спину і ляпали себе ластами по животах. А потім синхронно показували різні трюки. А ще – випускали фонтани води з отворів на головах і гули.

Описати це неможливо ніякими словами!


Гейзер біля озера Міватн

Добре, що ісландці відмовляються від вбивства китів, віддаючи перевагу “фотополюванню” на найбільших ссавців планети. Гадаю, вони це роблять не з гуманних міркувань, а просто тому що живі кити, яких щодня показують тисячам туристів приносять більше прибутку, аніж вбиті кити. Нехай! Кити живі і це головне!

І ганьба усім країнам (Норвегія, Японія) які досі масово для наживи і навіть просто для розваги досі вбивають цих розумних і прекрасних тварин!

Акурейрі – вілла із наших снів


Акурейрі, місто за 30 кілометрів від Полярного кола. Вид на місто і круїзний лайнер із тераси нашого будинку

Акурейрі. Місто білосніжних круїзних лайнерів, з яких чи не щодня на берег висипають і розходяться по магазинах та кафешках тисячі європейських туристів. Місто будиночків у колоніальному стилі і колоритних вікінгів. Цілі родини вікінгів гуляють тут вулицями. З кучерявим світлим волоссям, яскравою північною засмагою. Місто засніжених гір. Це найближче місто на острові до Полярного Кола (30 км).

Якраз навпроти Акурейрі ми орендували білосніжну віллу з червоним дахом, яка одиноко стояла на березі фіорду. Власне, цей фіорд і відділяв нас від міста. Нічне сонце шкварило у вікна будинку, місто спало. Ми пили чай на білій терасі і дивилися, як круїзний лайнер, ніби велика неповоротка істота, лаштується на ніч у порту Акурейрі.
Цей самотній білий будинок ніби наснився нам – атмосферний, старий, добротний, з красивими старовинними меблями, дзеркалами, скрипучими дерев’яними сходами на другий поверх. Поруч протікала гаряча річка, ми ходили купатися в ній.

Акурейрі – ідеальне місто для життя. Взимку, коли в Рейк’явіку вітер і дощ, тут – морозець і сніг.

Терми і ще раз терми

Ми не ходили купатися в терми Голубої Лагуни, це надто дорого – 80-150 євро з особи за кілька годин. Зате ми відвідали чотири інші термальні купальні. Дешевші і не такі популярні. Перші наші терми були на озері Міватн (

Нужно, войти или зарегистрироваться для просмотра скрытого текста.

).

Дешевші, ніж Голуба Лагуна – 34 євро квиток дорослих і 14 євро – для дітей (до 15 років). Два басейни, гарні цивілізовані роздягальні, душові та туалети. Приємно посидіти у гарячій воді, особливо в холодну пору року. Оптимальний час – кілька годин, більше тут робити нічого. Людей досить багато, але басейни великі, місця вистачає усім.

Наступні наші терми були в Хусавіку (

Нужно, войти или зарегистрироваться для просмотра скрытого текста.

). Ціни на квитки на кілька євро нижчі, ніж у термах на озері Міватн (приблизно 28-30 євро дорослий і 12 євро для дітей до 16 років). Але тут мені сподобалися більше. Людей мало, два басейни з гарячою водою. Роздягальні, душові, туалети – супер сучасні, чисті. Фішка терм в тому що розташовані басейни на горі, якраз над мальовничим фіордом, вид відкривається неймовірний. Підпливаєш до бортика басейну і не можеш очей відвести від морської панорами. Ми лежали у гарячій воді, зачаровані краєвидами і побачили двох касаток, що гралися у фіорді.

Ще одні терми, які ми відвідали – зовсім новий термальний комплекс Лаугарватн Фонтана (

Нужно, войти или зарегистрироваться для просмотра скрытого текста.

), розташований за годину їзди від Рейк’явіка. Цим термам теж ставлю високий бал. Людей небагато. Є басейн зі звичайною водою, басейн з термальною водою, джакузі.

І родзинка термального комплексу – кілька саун, розташованих на гейзерах. Пара з гейзерів поступає до саун. Сауни повністю дерев’яні, в стелі пророблені круглі отвори, в які потрапляє сонячне світло і пронизує пару, ніби лазером. І все це – просто на березі гірського озера. Біля озера – лежаки. А вода у ньому така чиста, що можна пити.

Спочатку ми стрибали в озеро після саун, а потім вже звики і просто плавали у неймовірно прозорій воді. Вода в озері була 14 градусів за Цельсієм. Біля кас термального центру є ресторанчик, там кожні кілька годин гостей безкоштовно пригощають традиційним ісландським хлібом. Цей хліб печуть у вулканічному гарячому піску. До нього дають свіже вершкове масло. Мільйон калорій, але і мільйон відтінків задоволення!

Вартість квитка в терми Лаугарватн на одну особу – 27 євро дорослий і 14 євро – дитячий.

І найромантичніший термальний басейн у нашій мандрівці – це безіменний басейн просто серед поля. А, може, ми просто не знаємо його назви. Подорожуючи безлюдними Південно-Західними фіордами, ми побачили якусь будівлю, що самотньо стриміла над морем серед полів. Біля неї виявився величезний термальний басейн під відкритим небом. Більший, ніж в усіх попередніх термах. В басейні не було жодної людини.

Купальники і рушники у нас завжди були під рукою. Будівля виявилася готелем. Дядько на рецепції продав нам квитки в басейн, 8 євро – на одну особу. Час купання – необмежений. Показав, де роздягальні з душовими (дуже культурні, до речі). Тут ми були зовсім самі в басейні. Оце накупалися! Над нами кричали морські птахи, навколо колихалися трави. Потім дядько на рецепції запитав, куди ми їдемо. Почувши, що ми заглиблюємося в край Південно-Західних фіордів, він сказав, що це найкрасивіші фіорди на острові. Але вони і найменш туристичні. Бо там великі відстані, немає тунелів чи мостів через фіорди, кожен треба об’їжджати навколо. І все, що там є – це неймовірна краса природи. Дороги подекуди без асфальтованого покриття, посипані камінцями. І ми поїхали…

Південно-Західні фіорди

Ми лише краєчком зачепили цей дивовижний куточок острова. Два дні ми мандрували Південно-Західними фіордами. Але щоб проїхати їх, потрібен мінімум тиждень. Тут 200 кілометрів можна їхати цілий день. І при цьому – зустріти одну-дві автівки. Тут жодних туристичних автобусів, ніяких натовпів. І справді неймовірної краси фіорди. Проїздиш один фіорд і тобі відкривається наступний – ще величніший, ще більший, з іще вищими горами, із водою то бірюзовою, то синьою, то сірою, то зеленою. Неймовірна, казкова природа! Тут ми побачили морських котиків та тюленів. А ще – великі суворі чорні гірські плато, вкриті вулканічним попелом.

Ночували ми в містечку Ісафьордур. Таке собі елітне село, з красивими одноповерховими будинками, схожими один на одного, але різних кольорів. Добротні будинки, з видом на фіорди і гори. Тиша і спокій. У нас був будинок із вітальнею, кухнею, чотирма спальнями, двома терасами. І увага – роялем у вітальні! Тож ми не лише традиційно вечеряли за великим дубовим столом із келишком чогось смачного і міцного, а і слухали музику! Так-так, серед нас були і музиканти! Вранці я встала і пішла робити вправи на терасу. Яку ж обрати – з видом на гори, чи море? Хоч розірвись!

Поснідали ми залишками своїх запасів, кава, горішки, яєшня, червона риба, наступна наша зупинка – в Рейк’явіку, там супермаркетів і кафешок повно, тому запаси нам не знадобляться.
Попрощалися із нашим будинком, і вирушили! Дорогою якась табличка. О! Виявляється у цьому містечку є центр дослідження полярних лисиць і їх там можна побачти! Але часу немає, дорога далека, через гірські плато, серпантини і фіорди. Тому це – на наступну подорож!

Про Рейк’явік окремо писати не буду! Там так, як і у сотнях інших міст – всі гуляють, сидять у ресторанах і барах, скуповують сувеніри, проштовхуються через ряди китайських туристів, годують качок на озері, шукають, де припаркуватися, тягнуть валізи бруківкою до готелів, сплять з затичками у вухах, викликають таксі до аеропорту, шукають знайомі обличчя у натовпі.

Та і я не по містах фахівець! Мені давай загублені села, безлюдні дороги, північних оленів, нічне сонце на терасі одинокої вілли. І неймовірно теплу компанію таких же шукачів пригод! Все це було у нашій мандрівці Ісландією. А ще більше було того, що ми не встигли побачити за 12 днів. Тому, прощавай, Ісландіє, але лише до наступного разу!

Нужно, войти или зарегистрироваться для просмотра скрытого текста.

 

​

 

​

 

​

 

​

 

​

 

​